Поради батькам

Вплив дрібної моторики на розвиток мовлення 

Давно відома, що існує взаємозв'язок між розвитком м'язів рук і мовленням людини. Завдяки розвитку дрібної моторики дитина навчається досліджувати, порівнювати, класифікувати речі й, таким чином, краще пізнає світ у якому живе. Навички дрібної моторики допоможуть дитині не тільки самостійно обслуговувати себе, але й виражати себе через творчість.

Особливості розвитку дрібної моторики рук  дитини залежать від її віку. В один-два роки вона тримає 2 предмети в одній руці, "креслить" олівцем, перегортає сторінки книги. Ставить кубики один на один (від двох і більше).

У 2-3 роки відкриває ящики і перевертає те, що в них лежить. Грає з піском і глиною, відкриває кришки, використовує ножиці, фарбує пальцем, нанизує намистини.

У 3-4 роки тримає олівець ✏️ пальцями, копіює нескладні малюнки. Малює олівцями та кольоровою крейдою. Складає папір більш ніж один раз.

У 4-5 років визначає на дотик предмети в мішку,  ліпить пластиліном, шнурує черевики. 

Для розвитку дрібної моторики рекомендовано такі ігрові вправи по ступеню складності, що зростає: 

1. Пасивна гімнастика для пальців рук (для дітей віком до 9 місяців)

2. Ігри з предметами:

- "Стисни та помацай";

- Розкладання та складання розбірних іграшок( пірамідою, кубиків тощо);

- обведення за контуром;

- ліплення з пластиліну, тіста, глини;

- малювання пальчиками по піску;

- нанизування намистин; 

- складання візерунків із лічильних паличок;

- вирізання ножицями по контуру;

- намотування ниток на клубок, котушку;

- складання кумедних картинок із дрібних намистин, зерен.

3. Активна гімнастика для розвитку дрібної моторики:

Вправи без мовного супроводу ( робимо з пальчиків зайчика, козу, стілець, стіл, їжака тощо). 

Пальчикові ігри.

У домовленнєвий період пальчикові ігри розвивають не тільки дрібну моторику та мовлення, в й уміння слухати. Дитина вчиться розуміти сенс почутого і виловлювати ритм мовлення.

При проведенні ігор з віршами, дорослий спочатку сам читає вірш і виконує рухи з дитиною, потім виконує рухи і  частково промовляє текст уже дитина ( закінчує фразу розпочату дорослим). Далі дитина заучує вірш  і сама виконує рухи.

Регулярно приділяйте увагу вправам для загальної та дрібної моторики, для розвитку дихання, міміки, в також не забувайте про артикуляційні вправи. Проводячи заняття в комплексі, ви досягнете кращих результатів!

🧸Іграшка як міст між страхом і безпекою: досвід роботи з дітьми у воєнних умовах

З перших днів війни ми використовуємо іграшку як інструмент допомоги дітям. Адже іграшка — це не просто предмет для розваг. Це місток між страхом і безпекою, хаосом і структурою, самотністю і присутністю іншого.

У психології є поняття «перехідний об’єкт» (Дональд Віннікотт) — це предмет, у який дитина переносить частину своєї емоційної енергії, щоб відчувати себе в безпеці, навіть коли важливий дорослий  поруч не завжди. У мирний час цю функцію виконує улюблений ведмедик, лялька чи ковдрочка. 

У воєнних умовах значення іграшки зростає в рази: вона стає особистим оберегом, контейнером для страху та джерелом стабільності. Та звісно іграшок стає більше, бо треьа більше захисту.

🔦Ось 10 фокусів  для уваги батьків, які допоможуть глибше зрозуміти іграшку у житті дитини під час війни:

1. Іграшка — не завжди потреба, а сигнал

Якщо дитина постійно просить нових іграшок, варто спитати себе: що саме вона намагається заповнити? Це може бути тривога, відсутність контакту, брак тепла чи уваги. Іграшка тут лише симптом глибшої потреби.

2. Улюблена іграшка — це вже символ

Вона має «емоційну пам'ять». Для дорослого це може бути просто пластик чи тканина, а для дитини — конкретний образ безпеки. Це «перехідний об’єкт», який допомагає утримати внутрішню рівновагу.

3. Дивний вибір дитини — завжди важливий

Іграшки виконують різні функції: одна заспокоює, інша дає силу, третя дозволяє виразити агресію. Якщо дитина обирає «незвичну» іграшку (наприклад, потворну, поламані солдатики чи навіть камінь) — не поспішайте засуджувати. Це її мова символів, а не випадковість.

4. Іграшка говорить тоді, коли дитина мовчить

Діти часто не можуть описати словами, що відчувають. Але їхні дії з іграшкою — це мова несвідомого. Дитина може ховати, лікувати, годувати, руйнувати — і все це способи розповісти про внутрішній стан.

5. Ритуали з іграшками створюють острівець стабільності

У світі, де щодня змінюються умови життя, дуже важливі повторювані дії. Якщо дитина бере з собою одного й того ж ведмедика в укриття чи засинає з лялькою — підтримайте це. Це її маленький острів безпеки.

6. Дозвольте агресії в грі

Дитина може бити іграшку, ламати кубики чи воювати солдатиками. Це не «погана поведінка», а каналізація напруги. Через гру дитина проживає страх і агресію у безпечній формі, щоб не переносити їх безпосередньо на себе чи інших.

7. Вибір завжди має залишатися за дитиною

Ви можете запропонувати кілька варіантів, але важливо, щоб рішення приймала сама дитина. Це повертає їй відчуття контролю над життям, яке так легко втратити у війні.

8. Дорослий як співтворець гри

Не завжди треба грати довго. Інколи достатньо сісти поруч і 5 хвилин «побути» в іграшковому світі. Для дитини це сигнал: «Я не сам у своїй тривозі».

9. Символи і повторення — вікно у внутрішній світ

Якщо дитина постійно повторює один і той же сюжет (наприклад, рятує іграшку від вибуху чи відправляє її «додому») — це спосіб переробляти травматичний досвід. Це не застій, а терапевтичний процес.

10. Іграшка — лише міст, а не замінник любові

Іграшка допомагає стабілізувати дитину, але ніколи не замінить теплих обіймів, голосу мами чи присутності тата. Її завдання — дати дитині простір для емоційної регуляції. А завдання дорослого — бути тим, хто тримає цей простір.

Чому так:

🔹 Психологічна глибина: іграшка — це не предмет, а символічний міст між внутрішнім і зовнішнім світом. Це предмет розуміння світу через гру.

🔹 Нейропсихологічний вимір: дотик до знайомої іграшки знижує рівень кортизолу, активує відчуття тілесної безпеки. Це сенсо-моторний процес самозахисту.

🔹 Емоційний вимір: у руках дитини іграшка стає другом, свідком, «носієм пам’яті», а іноді й героєм, який рятує замість неї. Іграшка -  ніби збирач досвіду.

✨ У воєнних умовах навіть найменша іграшка може стати живим місточком до спокою. Для дитини це — доказ: «Я не один у своєму страху». Для дорослого — нагадування: любов і присутність завжди сильніші за будь-яку тривогу.

ЯК ПРАВИЛЬНО ГРАТИ З ДИТИНОЮ?

1. Правило взаємної зацікавленості. Таємниця вдалого придбання іграшок

 не в тому, щоб наполягти на своєму, користуючись своїм батьківським авторитетом, і не в тому, щоб в черговий раз підкоритися дитині, а в тому, щоб зуміти знайти спільні інтереси, а якщо знайти їх не виходить , то створити їх.

2. Правило різноманітності. Якщо дитина «застряє» на якійсь темі, грі, сюжеті, і ви бачите, що їй цей сюжет або спосіб гри цікавий, варто дати малюкові відіграти його так довго, як йому буде потрібно, вводячи будь-які інші теми, знання, навички прямо в ці ігри і сюжети. Запропонуйте дитині різноманітні способи використання набридлого матеріалу, знайдіть його незвичні для дитини аналоги, разом відкрийте для себе нові техніки, і інтерес обов'язково повернеться.

3. Правило зростаючої складності (зони найближчого розвитку).

4. Правило відповідності віку.

5. Правило гнучкості. Будьте гнучкіше у використанні вашого ігрового арсеналу, і побачивши, що щось виходить за рамки вашого розуміння, не сваріться і не намагайтеся відразу повернути на землю вашого маленького фантазера, а спробуйте підключитися до гри і, якщо відчуєте таку необхідність, допомогти дитині розвинути сюжет.

6. Правило спільної гри. Правило спільної гри говорить, що кожна іграшка (бувають і виключення), кожна книга, кожна гра повинна спочатку пройти через етап спільної гри дорослого і дитини.